Сучасні вимоги до структурних елементів уроку:

    1. Тема – визначається відповідно до змісту навчальної програми. Якщо на вивчення теми відводиться більше двох годин, то необхідно докладно вивчити зміст навчального матеріалу, визначивши тему кожної навчальної години для 5, 6 і 9 класів та заняття, якщо мова йде про 7 і 8 класи. Вчителю варто звернути увагу на те, що головна навчальна мета уроку визначає його тип і відповідно структуру, а не навпаки.

    2. Мета – навчальна мета має бути сформульованою для учнів (як суб’єкта навчального процесу), і може бути їм повідомлена. Усвідомлення мети уроку дає змогу аналізувати діяльність учнів та вчителя, прогнозувати результат,  який планується отримати. Для учнів її доцільно представити у вигляді визначених на урок завдань. Чітко сформульовані завдання краще записати на дошці (показати на слайді, плакаті), щоб школярі мали перед очима перелік того, чого мають навчитися і що виконати. Такі записи стануть у нагоді під час підбиття підсумків практичної роботи (організації рефлексії).

Виховну і розвиваючу мету вчитель формулює для себе, відповідно, ця частина мети учням не повідомляється. Питання дотримання стереотипного принципу «триєдиної мети» як в методиці, так і в дидактиці є спірним, а тому однозначної відповіді на вказане запитання сьогодні немає. Головне те, що мета уроку має бути реальною, конкретною, спрямованою на ту ділянку процесу, в структурі якого буде розгортатись спільна діяльність чи взаємодія учнів та вчителя. Наприклад, якщо вчитель запланував розвиток уваги учнів, то він має дати відповіді на такі запитання: у якій частині уроку і якими способами він буде розвивати увагу учнів? Далі, оскільки процес розвитку учнів не обмежується лише одним уроком, то мета (навчальна, розвивальна, виховна)  теж може поширюватися на систему уроків. Тому, формулюючи навчальну мету, рекомендується уникати дієслів навчити, засвоїти, ознайомити, показати, продемонструвати. Уживаючи такі слова, учитель або бере на себе надто серйозні «зобов’язання» (навчити…), або зовсім ніякі (ознайомити, показати, розповісти…). Натомість формулювання мають звучати так: забезпечити засвоєння технології…(наприклад, вишивання подвійним хрестиком) або – формувати (формування) поняття про об’єкти технологічної діяльності.

    3. Актуалізація опорних знань – на цьому етапі вчитель активізує роботу школярів, з’ясовуючи  наявні у них знання, отримані на уроках з основ наук чи життєвого досвіду. Суттєвою ознакою цього етапу є активне висловлювання учнів, а вчитель слухає, робить акценти на тих відповідях, які наближають учнів до теми і завдань уроку.

   4. Завдання визначають на основі навчальної мети і їх обов’язково повідомляють школярам на початку уроку. Завдання стосуються виключно  уроку, мають бути короткими і зрозумілими для кожного учня. Під час повідомлення завдань вчитель повинен забезпечити зворотній зв'язок  з класом (чи всі зрозуміли сказане). Кількість завдань і їх зміст повинні бути реальними і посильними для учнів. У підсумках уроку вчитель звертає увагу на завдання учнів – які завдання було виконано, а які – ні.

     5. Мотивація навчальної діяльності учнів дає можливість переконати їх у необхідності виконання даної роботи, засвоєнні відповідних знань, умінь тощо. Психологи доводять: якщо учень не працює під час уроку або веде себе пасивно, то це означає, що він не мотивований на даний вид діяльності. На цьому етапі доцільно застосовувати методи для створення проблемних ситуацій, щоб викликати у дітей здивування, інтерес до теми уроку тощо.

     6. Рефлексія – це усвідомлення учнями результатів власної діяльності на уроці. Тому вона є значимою частиною технологічного уроку. Вказаний етап можна провести за такою схемою: учитель пропонує порівняти заплановані завдання уроку з одержаними результатами, встановити зв'язок між тим, що вже відомо для виготовлення об’єкту проектування, і тим, що необхідно ще зробити чи яких знань, умінь набути, щоб реалізувати проект.

Результати правильно проведеної рефлексії виявляються у тому, що учні можуть самостійно дійти думки про необхідність заміни конструкційного матеріалу, з якого виготовлена деталь об’єкту  проектування, чи внести окремі конструктивні елементи (зняти фаску, змінити розташування отвору в конструкції виробу тощо).

Всі проаналізовані елементи технологічного уроку трудового навчання мають складають основу його структури і знаходяться у тісному дидактичному зв’язку.

Структурні елементи уроку

(можуть змінюватись  залежно від його типу).

І. Організаційний момент (перевірка підготовленості робочих місць, наявності робочого одягу).

ІІ. Виявлення знань і вмінь учнів.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів (чуттєвого досвіду, опорних умінь тощо).

ІV. Мотивація навчальної діяльності учнів (формування позитивного ставлення до навчальної діяльності на уроці).

V. Повідомлення теми уроку.

VІ. Визначення мети ( завдань) для учнів на урок.

VІІ. Вивчення нового матеріалу.

VІІІ. Осмислення учнями вивченого матеріалу.

ІХ. Формування умінь і навичок учнів.

Вимоги до практичної роботи.

1.     Аналіз завдань практичної роботи.

2.     Забезпечення учнів необхідними матеріалами та інструментами.

3.     Дотримання правил безпечної праці, організації робочого місця та санітарно-гігієнічних вимог під час виконання практичної роботи.

4.     Самостійне виконання учнями завдань практичної роботи за інструкційними картками.

5.     Контроль учителя з метою виявлення недоліків у знаннях та вміннях учнів.

6.     Здійснення вчителем поточного інструктажу (індивідуального, групового).

7.     Організація самоконтролю та взаємоконтролю учнів.

8.     Підбиття підсумків практичної роботи.

·        демонстрація кращих робіт;

·        аналіз недоліків та визначення шляхів їх усунення;

·        оцінювання результатів практичної роботи.

Х. Рефлексія.

1.     Що нового дізнались на уроці?

2.     Чого навчились? Яку роботу виконали?

3.     Які завдання були визначені на урок?

4.     Наскільки реальні результати збігаються із завданнями, визначеними на урок?

5.     Чому отримали саме такий результат на практичній роботі?

6.     Що потрібно зробити для того, щоб мати кращі результати роботи?

7.     Де можна використати набуті знання та вміння?

ХІ. Мотивація оцінок, виставлення їх у журнал і щоденники.

ХІІ. Завдання додому.

ХІІІ. Прибирання робочого місця.

Типи і структура уроків трудового навчання

         Комбінований урок – поєднує елементи теоретичного та практичного занять. На практиці дуже часто виникає необхідність дати учням деякий обсяг технічної інформації для того, щоб побудувати практичну роботу з її  використанням та формуванням практичних умінь.

Структура комбінованого уроку:

1.     Організаційна частина.

2.     Повідомлення теми та мети уроку.

3.     Опитування учнів за вивченим матеріалом.

4.     Викладення нового навчального матеріалу та його закріплення.

5.     Вступний інструктаж.

6.     Пробне виконання прийомів практичної роботи.

7.     Самостійна практична робота та поточний інструктаж.

8.     Підсумкова частина.

         Теоретичний урок – займає, як правило, не більше 1 акад. години, тому найчастіше проводиться в складі 2-годинного заняття. Учні знайомляться з елементами матеріалознавства, вивчають різні технічні пристрої, оволодівають конкретною технологією перетворення матеріалів, енергії або інформації. Вони  навчаються читанню креслень, роботі з технологічними картками, знайомляться з загальними правилами безпеки та охорони праці, вимогами санітарії та гігієни. Теоретичні уроки проводяться тоді, коли є необхідність організувати засвоєння учнями значного обсягу теоретичного начального матеріалу.

Структура теоретичного уроку:

1.     Організаційна частина.

2.     Повідомлення теми та мети уроку.

3.     Викладення нового матеріалу.

4.     Закріплення його шляхом короткого опитування учнів.

5.     Робота із засвоєння теоретичних знань у вигляді вирішення технічних завдань та вправ.

         Практичний урок – ставить на меті безпосереднє засвоєння учнями робочих прийомів виконання технологічних операцій, формування вмінь та навичок і займає головне місце в системі уроків трудового навчання.  Учні здійснюють підготовку робочих місць, оволодівають робочими та вимірювальними інструментами, керують станками, швейними машинами та іншою технікою.

Практичні уроки розвивають в учнів культуру трудових навичок та формують загальну технологічну культуру.

Орієнтовна структура практичного уроку:

1.     Організаційна частина (підготовка робочого місця, обладнання тощо).

2.     Повідомлення теми та мети уроку.

3.     Вступний інструктаж, тобто роз’яснення порядку виконання практичної роботи, демонстрація трудових прийомів виконання окремих технологічних операцій, вказівки та рекомендації щодо здійснення самоконтролю і т. д..

4.     Пробне виконання прийомів практичної роботи. Цей елемент включають у структуру практичного уроку, якщо учні   засвоюють нові робочі прийоми.

5.     Самостійна практична робота та поточний інструктаж учителя. За часом  –  це найбільша частина уроку. Поточний інструктаж здійснюється у процесі огляду робочих місць та контролю за роботою учнів. Учитель перевіряє правильність виконання прийомів, звертає увагу на недоліки, здійснює додаткові пояснення та показ трудових прийомів і т.і. Якщо багато учнів допускають одні й ті ж помилки, то він може зупинити роботу і частково продемонструвати потрібні прийоми.

6.     Підсумкова частина уроку присвячена оцінюванню виконаних учнівських робіт та заключному інструктажу. Учитель підводить підсумки практичної роботи учнів, аналізує помилки і т.д. Закінчується урок прибиранням робочих місць та всього приміщення майстерні.

         Урок-лабораторна робота: Ці уроки є одним із різновидів практичних, так як на них учні займаються в основному самостійною роботою, яка є пошуковою, а не трудовою. Вони зазвичай не потребують багато часу.

Орієнтовна структура такого уроку:

1.     Організаційна частина.

2.     Повідомлення теми та мети уроку.

3.     Викладення теоретичного матеріалу та його закріплення.

4.     Постановка завдання.

5.     Виконання завдання учнями.

6.     Підведення підсумків лабораторної роботи і всього уроку.

Варіанти конструювання мети.

1.     Навчальна мета:

·        Формувати (формування) поняття про… (наприклад, об’єкти технологічної діяльності)

·        Забезпечити засвоєння технології…  (наприклад, виконання шва «у підгин»)

·        Формувати  вміння узагальнювати (систематизувати) знання про… (наприклад, конструкційні матеріали)

·        Відпрацьовувати навички…(наприклад, роботи на швейній машині з елекроприводом)

·        Закріплювати… (відомі способи дій)

·        Навчати переносити знання та вміння в нову ситуацію…

·        Формувати вміння самостійно оцінювати результати роботи…

2.     Розвиваюча мета:

·        Розвиток розумових операцій – аналізувати, порівнювати, узагальнювати, систематизувати,  класифікувати і т.д.

·        Розвиток видів мислення (наочно-дійового, наочно-образного, наочно-логічного), уяви (репродуктивної, творчої).

·        Розвиток якостей розуму (критичності, глибини, широти, швидкості, творчості).

·        Розвиток сенсорних навичок (визначати ознаки та властивості матеріалів за їх запахом, кольором, на дотик, орієнтуватися в просторі та часі).

·        Розвиток моторних навичок (точність рухів, їх швидкість, сила, координація і т.д.).

·        Розвиток вмінь навчальної праці (спостерігати, запам’ятовувати, планувати, здійснювати самоконтроль, працювати в потрібному темпі та ін.)

·        Розвиток емоційної та вольової сфери (самостійність, уміння володіти собою, впевненість у власних силах, здатність переборювати труднощі).

3.     Виховна мета:

·        Виховання патріотизму (інтерес до теперішнього та майбутнього своєї країни, рідного краю, почуття гордості за свою Батьківщину, за її трударів, готовність до її захисту), інтернаціоналізму (повага честі та гідності людей всіх національностей, інтересу до культури інших народів),  бережливе ставлення до природи, народного надбання.

·        Виховання мотивів навчання (пізнавальні потреби, інтерес та активність, відношення до освіти як до важливого та необхідного як для особистості так і для суспільства).

·        Виховання мотивів навчання (пізнавальні потреби, цікавість та активність).

·        Виховання мотивів праці (необхідність в ній, намагання принести користь людям, бажання оволодіти якою-небудь професією).

·        Виховання гуманності ( уважного, турботливого ставлення до людей, співчуття, уваги до старших, милосердя).

·        Виховання колективізму (вимогливості до себе та людей, відповідальності перед колективом, звички рахуватися з думкою оточуючих).

·        Виховання дисциплінованості (виконання правил моральних норм, встановлених вимог до поведінки та праці), відповідальності.

·        Формування ціннісного ставлення до праці.